Несвяткові нотатки у період свят від Леоніда Бєлкіна
Державне регулювання ринку цінних паперів в України здійснюється під гаслами захисту прав інвесторів. Так, у Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в України» слово «інвестор» згадується 10 разів.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється, зокрема, у формі створення СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ІНВЕСТОРІВ І КОНТРОЛЮ ЗА ДОТРИМАННЯМ ЦИХ ПРАВ ЕМІТЕНТАМИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів. Відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», ОДНИМ З ОСНОВНИХ ЗАВДАНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ КОМІСІЇ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ1 є: ЗАХИСТ ПРАВ ІНВЕСТОРІВ шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень.
Однак, щоб зрозуміти, кого і наскільки ефективно Комісія «захищає» як інвесторів, потрібно зрозуміти, а кого вона взагалі повинна захищати, коли мова йде про «захист інвесторів».
Відповідно до абзацу 7 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», інвестори в цінні папери – фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, ЯКІ НАБУЛИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЦІННІ ПАПЕРИ з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються ВЛАСНИКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ відповідно до законодавства.
Тобто, інвестор – це власник цінних паперів.
Однак, якщо подивитися на діяльність Комісії у сфері захисту прав інвесторів як цю діяльність розуміє сам регулятор, то можемо прийти до висновку, що ця діяльність зводиться виключно до блокування в різноманітних формах обігу цінних паперів. Наприклад, у Звіті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2017 рік словосполучення «захист прав інвесторів» 3 рази зустрічається у контексті «зупинено внесення змін до системи депозитарного обліку або заборонено торгівлю за такими цінними паперами з метою захисту прав інвесторів» (с. 21, 22, 32). Іншого контексту захисту прав інвесторів у Звіті майже не згадується.
Правда, згадується ще один контекст «захисту прав інвесторів» – це прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах» від 23.03.2017 року № 1983-VIII (с. 82). Це той самий закон, який, з метою захисту «прав та інтересів інвесторів», передбачає примусовий викуп акцій у них як власників за безцінь (процедура squeeze-out).
Разом із тим, представники власників цінних паперів неодноразово намагалися роз’яснити посадовим особам Комісії, що блокування обігу цінних паперів завдає шкоду, перш за все, сами?м інвесторам як власникам цінних паперів, оскільки власник таких цінних паперів позбавлений можливості розпоряджатися такими цінними паперами. Однак досі жодного враження такі роз’яснення на посадових осіб Комісії не справляли. І ОСЬ НАРЕШТІ НАСТАВ МОМЕНТ ІСТИНИ, повз якого не можна пройти. В одному з відзивів в суд у межах адміністративного спору представник Комісії написав:
«Слід зазначити, що прийняття Комісією2 рішень щодо обмеження обігу цінних паперів є обставиною, ЯКА ПРИЗВОДИТЬ ДО ЗМЕНШЕННЯ КОРИСНОСТІ ТАКИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ, ОСКІЛЬКИ ВЛАСНИК ТАКИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ПОЗБАВЛЕНИЙ МОЖЛИВОСТІ У БУДЬ ЯКИЙ ЧАС РОЗПОРЯДЖАТИСЯ ТАКИМИ ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ, що в свою чергу призводить до зменшення вартості таких цінних паперів».
Однак через 2,5 сторінки представник Комісії вказує:
«Звертаємо увагу суду, що Комісія як орган, що здійснює державне регулювання на ринку цінних паперів, ЗДІЙСНЮЄ УСЕ МОЖЛИВЕ, щоб не допустити порушення прав ІНВЕСТОРІВ У ЦІННІ ПАПЕРИ. Зокрема, ЗУПИНЯЄ здійснення торгівлі цінними паперами, ЗУПИНЯЄ внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів, ЗУПИНЯЄ обіг цінних паперів, а також зупиняє дії ліцензій на провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів». (Кінець цитати).
Однак інвестори у цінні папери – це власники цих цінних паперів. А у попередньому абзаці представник Комісії визнає?, що обмеження обігу цінних паперів шкодить власникам цінних паперів. Тобто, у двох цих абзацах представник Комісії стверджує, що Комісія не допускає порушення прав інвесторів (власників) шляхом завдання їм шкоди.
Чи є межа цинізму позицій і дій посадових осіб Комісії? Ще раз нагадаємо, що відповідно до абзацу 7 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», інвестори в цінні папери – фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, ЯКІ НАБУЛИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЦІННІ ПАПЕРИ…
Не менш цинічним є ставлення посадових осіб Комісії до інвесторів – жертв згаданого вище squeeze-out. Так, в інтерв’ю Голови НКЦПФР Т.З. Хромаєва проблеми таких міноритарних інвесторів пояснюються тим, що вони «доводити власну правоту не вміють». А НІЧОГО, ЩО АВТОРИ ТА ЛОБІСТИ ПРОЕКТУ ЗАКОНУ № 1983-VIII НЕ ПЕРЕДБАЧИЛИ ЖОДНИХ МЕХАНІЗМІВ ТАКОГО ЗАХИСТУ?
Наприклад, згідно пункту 8 статті 84.8 Федерального Закону Російської Федерації від 26.12.1995 р. № 208-ФЗ (у ред. від 07.03.2018 р.) «Про акціонерні товариства», власник цінних паперів, який НЕ ПОГОДИВСЯ З ЦІНОЮ цінних паперів, що викуповуються, вправі звернутися до арбітражного суду з позовом про відшкодування збитків, завданих у зв'язку з неналежним визначенням ціни цінних паперів, що викуповуються. Це теж не дуже вагома гарантія, але хоча б щось. Наші «захисники» прав інвесторів навіть це не передбачили.
Прихильники процедури squeeze-out в Україні люблять посилатися на рішення Європейського Суду з прав людини від 12.10.1982 р. у справі «Bramelid and Malmstrom v. Sweden», однак при цьому «забувають», що у цьому рішенні наголошується, що основою справедливого викупу акцій за шведським законодавством є передбачена шведським законодавством арбітражна процедура. У даній справі за наявності заперечень міноритарних акціонерів емітент в особі Ради директорів призначив арбітражну колегію з трьох арбітрів – двох дипломованих бухгалтерів і професора. В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ТАКИХ МОЖЛИВОСТЕЙ І БЛИЗЬКО НЕМАЄ. НАГЛЯДОВУ РАДУ, ЦІЛКОМ ЗАЛЕЖНУ ВІД ДОМІНАНТНОГО ВЛАСНИКА, НЕ МОЖНА НАЗВАТИ ОБ’ЄКТИВНИМ АРБІТРОМ.
Зокрема, у згаданому вище інтерв’ю пан Т.З. Хромаєв повідомив, що на даний момент «немає достатньо чіткої та зрозумілої системи ціноутворення на акції при сквіз-ауті... Ми провели разом з Фондом держмайна ревізію оцінок, за підсумками якої були ініційовані і санкції, і адміністративні дії до оцінювачів з боку Фонду, який є їхнім регулятором». Т.З. Хромаєв погодився, що ще потребує доопрацювання.
З іншого боку, якщо це було заздалегідь відомо (а це було відомо, або, які мінімум, повинно було б відомо спеціалістам), то як можна було запускати процедуру сквіз-ауту без забезпечення належного ціноутворення? Зрозуміло, що у таких умовах покупець, який через підконтрольного емітента замовляє оцінку, буде максимально занижувати ціну, а фактично грабувати міноритарних акціонерів. Це і є їх захист? І навіть якщо щось буде допрацьовано, як це допоможе, тим, кого вже пограбували?
Більше того, на даний момент взагалі невідомо, що робити навіть тоді, коли оцінка буде визнана заниженою. Наприклад, у рішенні Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 року у справі № 910/8714/18, де оспорювалися наслідки сквіз-ауту, вказано, що «рецензія Фонду державного майна України, на яку посилається позивач, виконана 10 травня 2018 року, ВЖЕ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ОБОВ'ЯЗКОВОГО ПРОДАЖУ АКЦІЙ. При цьому, чинним законодавством не встановлено пріоритетність рецензій Фонду державного майна над рецензіями інших суб'єктів оціночної діяльності». Будемо сподіватися, що це не остаточне рішення суду, оскільки воно прийняте лише судом першої інстанції. Однак безспірно те, що усі ці ключові речі повинні було б врегульовані на рівні закону, а не думок окремих суддів.
До речі, всупереч твердженням пана Т.З. Хромаєва, захист прав позивача здійснювався цілком кваліфіковано, але цікаво, що Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, попри декларовану незалежність, виступала у справі на боці емітента, а не міноритарного інвестора.
Крім того, потрібно розуміти і те, що сперечатися з мажоритарним власником міноритарному власнику не завжди по силах, оскільки це, проміж іншим, дуже витратний процес: сплата судових зборів, альтернативної оцінки, послуг адвоката, а іноді ї поїздок у суд в інше місто, а також останнім часом суди схиляються до експертиз, а не оцінок, що також вимагає витрат. До того ж, судочинство в Україні вибудовано так, що суди налаштовані захищати інтереси мажоритарних власників, а не слабку сторону у вигляді міноритарного власника. Наприклад, згадане вище рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 року у справі № 910/8714/18 є дуже сумнівним з точки зору законності і обґрунтованості. Доцільно було б передбачити законом арбітражну процедуру, як у Швеції, але наші «реформатори» бачать у Європі тільки те, що хоче бачити влада разом з олігархами.
За умов ТАКОГО регулювання, йти з грошима на фондовий ринок України інвесторам категорично протипоказано.
[1] Далі – Комісія
[2] Тут і далі при цитуванні висловів з відзиву окремі фрагменти виділені автором статті.
Автор: Леонід Бєлкін
Джерело: StockWorld, 02.01.2019, 11:26